Єдиною дієвою гарантією безпеки в світі є стаття 5 Вашингтонського договору про створення НАТО – коли напад на одну державу-учасника означає напад на весь Альянс. Будь-які інші гарантії не варті паперу, на якому укладаються.
Найбільш ефективним економічним об’єднанням є Європейський Союз, який через механізми солідарності і підтримки економічного розвитку підтягує рівень життя в усіх країнах-учасниках до найвищих у світі показників.
Долучення до цих союзів має свою ціну – але країни-учасники не барились її заплатити. Адже ці умови – працююча демократична система, ефективне управління і передавання частини повноважень координуючим органам (при тому, що рішення ухвалюються радою керівників держав-учасників, де кожна має рівний голос і не може не бути почутою).
Така «ціна» є надзвичайно привабливою і для України. Адже, крім підвищення ефективності урядування і, як наслідок, зростання добробуту, сумісність владних інститутів України з стандартами ЄС і НАТО дозволить більш якісно використовувати потенціал інтеграції.
У цьому зв’язку лукаво звучать деякі аргументи (і зокрема представників влади, а також деяких опортуністичних сил) про «непорушність суверенітету». Зокрема, цим пояснюється відмова надати переважні повноваження при формуванні Конституційного Суду міжнародним експертам.
Насправді у цих аргументах ідеться не про забезпечення суверенітету – а про прагнення зберегти можливість влади розставляти у судовій системі і Конституційному Суді лояльних до себе, а не професійних і позасторонніх людей.
Натомість приклад сформованого за часів Президента Порошенка Антикорупційного Суду, коли вирішальне слово мали якраз міжнародні експерти, показує спосіб ефективного, європейського формування судової системи.
Тож замість ховатися за аргументами в стилі путіна про «суверенну демократію», владі варто скористатися позитивним досвідом і наближати вступ до ЄС і НАТО, а не віддаляти їх.