В Україні гостро бракує вихователів у дитсадках — понад 5 тисяч вакансій залишаються незаповненими. Молодь не йде в професію через мізерні зарплати, а більшість працюючих педагогів — передпенсійного віку і змушені працювати понаднормово. Уряд обіцяє додаткову підтримку, але реальні доходи вчителів за час війни впали на 14%, тоді як середня зарплата в країні зросла. У результаті продавці в супермаркетах заробляють більше, ніж ті, хто навчає і виховує дітей. Якщо нічого не змінити, через кілька років система освіти опиниться в критичній кадровій ямі.
Проблема дефіциту вихователів і вчителів — це не “несподіванка”, а результат багаторічної бездіяльності влади та імітації реформ. Президент, уряд та монобільшість роками ігнорують той факт, що без гідної оплати праці молодь не піде в освіту. У час війни, коли держава повинна особливо дбати про дітей і майбутнє країни, влада демонструє пріоритети — мільярди на піарні проєкти, замість системного підвищення зарплат педагогам.
Середня зарплата вихователя сьогодні — 12 тисяч гривень, а часто й мінімалка. Це не просто несправедливо — це принизливо для професії, яка формує майбутніх громадян. Коли український педагог отримує на третину менше, ніж середній заробіток по країні, і значно менше, ніж продавець у супермаркеті, ми отримуємо закономірний результат: лише 58% вчителів планують залишитися в професії до 2030 року. Це — вирок системі освіти, який підписує чинна влада.
Уряд хвалиться програмами на кшталт “єЯсла”, але це — косметичні ініціативи, що не вирішують головної проблеми — рівня доходів. Порівняймо з Естонією, яка навіть у кризу ставить за мету зробити зарплату вчителя на 20% вищою за середню по країні. В Україні ж влада дозволяє, щоб реальні доходи освітян під час війни впали. Це не просто помилка — це свідомий вибір, який свідчить, що освіта для президента та його більшості не є пріоритетом.
Потрібна негайна програма підвищення зарплат вихователям і вчителям щонайменше до рівня середньої по країні з перспективою зростання вище неї. Це має бути гарантовано державним бюджетом і захищено від урізання у воєнний час. Паралельно — впровадження пільг на оплату комунальних послуг і житлових програм для молодих педагогів.
Ми не можемо дозволити, щоб українські діти залишалися без кваліфікованих наставників, а професія вчителя чи вихователя перетворювалася на хобі для тих, у кого є заможний чоловік чи дружина. Це приниження для країни, яка воює за своє майбутнє, і відповідальність за нього лежить на нинішній владі.