Друга світова війна (ІІСВ) вже давно стала історією. Висохло чорнило на актах капітуляції, майже не залишилося учасників воєнних дій. Закінчилася холодна війна, зруйнована "світова система соціалізму", зник з мапи світу СРСР, розвалилася ялтинсько-потсдамська система, світ перестав бути двополярним. Здавалося б, тема найкровопролитнішої війни для широкого загалу закрита і залишається цікавою лише історикам. Однак тема ІІСВ знову стає предметом дискусій. Кому це вигідно, і навіщо це потрібно?
Відповідь на першу частину поставленого запитання досить проста — РФ, яка оголосила себе правонаступницею СРСР. Із причинами все трохи складніше.
Чому саме тема перемоги у ІІСВ, а надто в радянсько-німецькій (у росіян — "Великой Отечественной войнє" (ВОВ), використовується Кремлем як інструмент політики? З усієї російської історії перемога у ІІСВ є чи не єдиним епізодом минулого, придатним для політичного використання за критерієм бачення події (і себе в цій події) в позитивному світлі. Інші міжнародні актори також визнають роль СРСР у цій перемозі. Решта здобутків СРСР — від статусу наддержави до лідера освоєння космосу — безнадійно втрачені.
Цю війну в Росії позиціонують як місію визволення Європи від всесвітнього зла — нацизму і фашизму. Міфи ВОВ і "Великой Победы" є базовими державно-консолідуючими міфами Росії. Ці символи, завдяки їх інтенсивному політичному використанню і вкоріненості в масовій свідомості, виступають важливим підґрунтям російської ідентичності. Ми спостерігаємо феномен конструювання "ретроспективного майбутнього": країна, що сімдесят років позиціонувала себе як "найпередовіше у світі суспільство", не може згенерувати сучасну візію свого майбутнього.
Кожен "ювілей перемоги" Кремль активно використовує для нав'язування власного бачення місця та ролі Росії у світі. Не стало винятком і 75-річчя перемоги над нацизмом та закінчення ІІСВ. Вишенькою на торті мав би стати черговий парад перемоги. Очевидно, для Путіна цей захід став би важливою подією для чергової спроби прориву дипломатичної блокади, майданчиком для важливих заяв щодо безпекової політики та конституційних перетворень.
Однак пандемія, хвороби очільників держави та значної частини населення скоригували ці плани. Безпрецедентне рішення не проводити парад 9 травня збило пафос із запланованого дійства. Його можуть провести 3 вересня: Путін вольовим рішенням переніс закінчення ІІСВ на день пізніше. Крім того, зміниться й дискурс, оскільки ця дата є закінченням Другої світової війни, а не радянсько-німецької. Розфокусуванню уваги від "головної теми Путіна" може лише зарадити той факт, що росіяни й у відзначенні закінчення ІІСВ (як із 9, а не 8 травня) вирішили виділитися і святкувати не з усім цивілізованим світом 2 вересня, а на день пізніше.
Тема війни значима також для конструювання національно-державних ідентичностей більшості європейських країн, які наприкінці минулого століття позбулися "опіки" СРСР і здобули реальну незалежність. Тому вона стала відігравати важливу роль у міжнародній символічній політиці, перетворюючись на об'єкт жорсткого суперництва інтерпретацій. Цим пояснюється активність Москви у "війнах пам'яті". Наближення ювілейної дати викликало нову хвилю різних історичних дискусій та напруги між державами. Більшість їх інспірована або активно підтримується Росією.
Не стала винятком і радянсько-німецька війна. Підкреслюється провідна роль російського народу у поразці Німеччини, а участь інших народів СРСР у війні розглядається як другорядна. Путін заявив, що Радянський Союз виграв би війну і без України. Применшується внесок інших учасників антигітлерівської коаліції в перемогу. У радянській історії ІІСВ було лише два фронти: радянсько-німецький (основний) і "другий фронт" — військові дії союзників у Європі. Театри інших військових дій часто не розглядалися як такі, що мали важливий вплив на перебіг війни.
Історія СРСР виявилася політично придатною для Кремля насамперед як історія великої держави, з якою рахувалися у світі. Наголос робиться на тих аспектах історії, які мали б сконсолідувати суспільство навколо авторитарного лідера. Особливо популяризується Сталін як державний діяч.
У російській масовій свідомості образ "Перемоги" пов'язаний "твердою й ефективною" владою на чолі зі Сталіним, єдністю навколо вождя. Він створив державу, якої всі боялися, і міжнародну систему, яка дозволяла нав'язувати свої інтереси іншим країнам. Російська пропаганда переконує, що, як і в період ІІСВ, перетворити країну на одну з найпотужніших держав можливо лише завдяки сильній владі, і саме таку політику втілює Путін. Тим часом інформація про злочини в РРФСР та роль держави у трагедії народів СРСР і Європи замовчується або применшується.
Авторитарна політична система потребує наявності "великої ідеї", і такою ідеєю стала ідея геополітичного реваншу Росії. Для консолідації та мобілізації росіян Путін провокує політичне протистояння з "Заходом" і країнами, які виступають його "інструментом у антиросійській боротьбі", передусім Україною. Завдяки цьому в РФ вдалося роздмухати патріотичну істерію, відволікти суспільство від внутрішніх проблем і частково задовольнити власні комплекси щодо геополітичної величі. "Приєднання" АРК до Росії подали росіянам як успішний крок з відновлення наддержави.