Поточна аналітика

Єдність влади з міністром єдності

ВАКС почав розгляд обрання запобіжного заходу віцепрем’єр-міністру – міністру національної єдності О. Чернишову, підозрюваному в зловживанні службовим становищем та одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі.

23 червня Національне антикорупційне бюро і Спеціалізована антикорупційна прокуратура повідомили про підозру Чернишову.

  • Чернишов став шостим підозрюваним у справі про масштабну корупційну схемув будівельній сфері за участю топ-посадовців.
  • Йдеться про ймовірне незаконне надання одному зі столичних забудовників земельної ділянки в Києві під зведення житлового комплексу за заниженою ціною в обмін на знижки на квартири для «міністра і визначених ним осіб».

НАБУ і САП скерували до Вищого антикорупційного суду клопотання про застосування до чинного віцепрем’єр-міністра запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 120 млн грн. НАБУ і САП також звернулися до ВАКС з клопотанням про його відсторонення від посади.

Однак ні Президент, ні прем’єр не виступили самостійно з такою ініціативою. Сам Чернишов також не вважає за потрібне подати у відставку на період розгляду справи.

Це відкриває можливості для тиску підозрюваного Чернишова на суд та слідчих. Ба більше – демонструє глибоку інституційну кризу в системі влади, коли навіть у випадках очевидного конфлікту інтересів і репутаційних втрат керівництво держави самоусувається від дій, що повинні бути стандартом в демократичному суспільстві.

Публічне ігнорування таких ситуацій Президентом і прем’єром підриває довіру до антикорупційної політики як усередині країни, так і з боку міжнародних партнерів.

Сам Чернишов, замість того щоб піти у відставку на час розгляду справи, публічно демонструє самовпевненість, заявляючи, що він «впевнений у своїх рішеннях» і буде «доводити їх». Він апелює до необхідності керуватися «виключно фактами», однак у той же час його захист намагається закрити судове засідання, прикриваючись міркуваннями безпеки.

  • Така подвійна тактика – публічна бравада при одночасному прагненні обмежити відкритий процес – цілком вписується у вже типову для влади Зеленського модель: уникати публічності, ускладнювати доступ суспільства до інформації та максимально розмивати політичну відповідальність.

Суд, на щастя, не задовольнив це клопотання про закритий розгляд, однак сам факт такої спроби говорить про небажання підозрюваного і його оточення грати за відкритими демократичними правилами.

Влада мала б сама ініціювати тимчасове відсторонення Чернишова з посади на час розслідування – не чекаючи на рішення суду, – щоб убезпечити процес від політичного впливу та підтвердити свою декларативну відданість боротьбі з корупцією.

Таким чином, ми й далі спостерігаємо чергову спробу зберегти «своїх» у владі за будь-яку ціну, навіть якщо це завдає удару по репутації держави і перетворює антикорупційну реформу на фікцію.