Найвище керівництво України (Президент Володимир Зеленський, керівник його офісу Андрій Єрмак) повторює, що «не допустить заморозки конфлікту», «Мінську-3».
Однак навесні 2022 року українська влада вела офіційні переговори в Стамбулі про умови, які були принципово гіршими.
Переговори ці велися делегацію, сформованою Указом Зеленського, на основі затверджених цим же Указом директив.
Лунали заяви про прогрес у цих переговорах.
Заяви радника Єрмака Арестовича про «2-3 тижні» в цьому світлі виглядають не так брехнею, як спробою підготувати Україну до угоди, яка означала «ні Армії, ні Мови, ні Віри, ні ЄС, ні НАТО».
Про це свідчить опублікований текст проекту цих домовленостей. Судячи з документу, українська делегація торгувалась, наприклад, про глибину скорочення Збройних Сил України – навіть не ставлячи під сумнів сам факт такого скорочення.
Те, що цих ганебних домовленостей не було підписано – заслуга не влади. Преш за все, це заслуга Збройних Сил України, які створили для ворога загрозу оточення і змусили тікати з півночі України. Але навіть на тлі викритих російських злочинів, які світ побачив у звільненій Бучі та інших місцях, переговори тривали. Їх припинення – заслуга партнерів України. Це так чи інакше підтвердили і Вікторія Нуланд, і Борис Джонсон, і Реджеп Ердоган.
На відміну від цієї відвертої зради, Мінські домовленості ловили росію в пастку: примушували припинити бойові дії, вивести війська і не накладали на Україну жодних обмежень щодо внутрішньої чи зовнішньої політики, вступу до НАТО і ЄС. Недарма путін скаржився, що його «надурили».
Ключові відмінності Мінських і Стамбульських домовленостей:
- Мінські домовленості були спрямовані на відновлення територіальної цілісності України. Стамбульські її порушували (і не лише щодо Донбасу і Криму: суверенітет України над її територією ніяк не гарантувався)
- Мінські домовленості передбачали виведення російських військ з України. У 2017-18 роках опрацьовувався практичний варіант змусити росіян піти з Донбасу – шляхом запрошення миротворців; росія вже торгувалась щодо формату, Китай був налаштований підтримати розміщення миротворців. Питання Криму мало бути вирішене у рамках Суду ООН. Стамбульські ж домовленості ніяк не регламентували виведення російських військ.
- Мінські домовленості (їх невиконання росією) стали підставою для постійного продовження санкцій проти росії. Стамбульські передбачали скасування санкцій і відмову від компенсацій з боку росії.
- Мінські домовленості не накладали жодних обмежень на українські Збройні Сили. Стамбульські – проводили «демілітаризацію» (роззброєння) України. Влада лише торгувалася щодо глибини такого роззброєння.
- Мінські домовленості не накладали жодних обмежень на внутрішню політику України. Навпаки, реалізація «політичної» частини (проведення виборів) фактично ставилось у залежність від реалізації безпекової частини. Було прописано необхідність провести вільні чесні вибори – що можливо лише за Копенгагенськими критеріями ОБСЄ, коли на цих територіях було би безпечно балотуватися, агітувати і обирати будь-кому. Стамбульські ж проводили «денацифікацію» – обмеження української мови і Церкви на користь російських.
- Мінські домовленості робили путіна особисто зобов’язаним їх виконувати (через ухвалення декларацій керівників України, рф, Німеччини і Франції). За Стамбульськими домовленостями путін фактично відсторонено приймав капітуляцію України.
- Мінські домовленості не накладали жодних обмежень на зовнішньополітичний вибір України, суверенне право вступати до будь-яких альянсів, включно з НАТО. Стамбульські домовленості передбачали «нейтралізацію» України.
- Мінські домовленості не накладали жодних обмежень на військове виробництво України, можливість готуватися до відбиття агресії. Стамбульські – обмежували види й кількість озброєнь і військової техніки в Україні, а також передбачали право «гарантів» (читай – росії) інспектувати будь-яке виробництво.
- Мінські домовленості не накладали жодних обмежень на військове співробітництво України з іншими державами. За Стамбульськими – з росією вимагалось погоджувати навіть військові навчання.
- Мінські домовленості підлягали негайному виконанню. За Стамбульськими – навіть ефемерні «гарантії безпеки», які збирались надавати Україні «гаранти» (читай – росія), могли задіюватися лише після повного виконання Україною цих домовленостей – роззброєння, нейтралізації і деукраїнізації.
На жаль, Україні загрожує не «Мінськ-3», а «Стамбул-2», із втратою суб’єктності, загрозою внутрішнього конфлікту і поглинання росією.
Керівництво росії на чолі з путіним не раз заявляли саме про «Стамбул» як базу для «переговорів».
Цей сценарій має бути відвернутий.