Поточна аналітика

Запускаючи чутки про проведення виборів у 2025 році, влада має спочатку дати відповідь на те, коли і чим закінчиться війна

В інформаційний простір наполегливо вкидається теза про начебто проведення виборів навесні 2025 року. ЦВК навіть заходилась інвентаризувати дільниці (хоча, найімовірніше, ідеться поки про її планову рутинну діяльність).

Таке враження, що, оскільки новини з Курську втратили «вау-ефект», а ситуація на Донбасі не покращується – нам пропонують для перегляду чергову серію.

Дуже подібно до попередніх сезонів подачі цього сюжету. Вибори уже «точно» мали відбутися навесні 2023. А потім – 2024. І от тепер – 2025.

А між тим серйозна розмова на тему виборів передбачає ухвалення доленосних рішень.

Закон про правовий режим воєнного  стану чітко забороняє проводити під час такого стану будь-які вибори. І референдуми, до речі, також.

Теоретично, із ситуації є кілька виходів.

Перший варіант – змінити цей закон.

Але це не дозволить провести парламентські вибори – там конституційна заборона.

Та й під дозвіл інших виборів голоси буде зібрати проблемно – коли в опитуваннях 3/4 українців чітко кажуть, що вони за вибори лише _після війни_.

Другий варіант – скасувати/припинити воєнний стан. Але зараз на нього заведено стільки правових механізмів, що раптове скасування викличе управлінський хаос. Та такий, що ініціатори підпадуть відразу під низку статей Кримінального кодексу. А скасування військового стану ще й заборону на протести скасує… Тому виходити з воєнного стану доведеться вдумливо – особливо в управлінській частині (права людини відновити якраз не проблема).

Тож залишається третій варіант. Щоб провести вибори навесні 2025, війну треба завершити восени 2024.

Але чи є для цього передумови?

Влада до чогось готується? Нам чогось не розповідають?..

Увагу привертає широка дискусія у світових медіа про сценарії закінчення війни.

«План Перемоги», який Зеленський возив до Вашингтона, за свідченнями джерел WSJ, американську сторону «не вразив». Візит, фактично, не змінив статус кво: Україні ще раз підтвердили раніше обіцяні обсяги допомоги – і занурились у виборчі пристрасті.

Тим часом так звані «друзі миру», яких самовіддано рветься представляти Угорщина, намагаються провести на порядок денний бразильсько-китайське бачення «замирення».

Die Weltwoche розповідає про активності Орбана у переговорах з китайцями та бразильцями. У цьому контексті дуже цікаво читати новину про зустріч міністра закордонних справ Угорщини Сіярто з Сибігою. Хотілося б не загальних коментарів, а конкретних відповідей.

Бо дуже оптимістично з боку «друзів миру» очікувати, що росія зніме свої абсурдні вимоги щодо визнання її загарбань і втручання у внутрішні справи України.

The Economist, бʼючи тривогу про «поганий» перебіг війни, пропонує необхідні ліки – посилення військової допомоги Україні. Бо навіть зупинка по нинішній лінії боєзіткнення – це сценарій, який росія не вважає прийнятним.

Проблема ж не змусити до припинення вогню Україну. А позбавити росію можливості продовжити агресію.

Про це дуже тверезо пише Bloomberg, наголошуючи на необхідності не лише розширити (а не звузити) допомогу Україні, а й надати нам дієві гарантії безпеки (додамо: а не те, що зараз масово підписується – і потребує окремої роботи з втілення).

В цілому, шлях до миру зрозумілий – зупинити росію і позбавити її можливості напасти знову.

Що для цього необхідне – теж відомо:

  1. Розробка і виробництво Україною озброєнь – зокрема, в партнерстві із Заходом, зокрема, із залученням інвестицій.
  2. Допомога Україні – зброєю, коштами та інвестиціями.
  3. Підвищення санкційного тиску на росію, щоб підірвати економічні основи її воєнної машини.
  4. Інтеграція України до НАТО (через реформи)- а на час до вступу надання їй дієвих безпекових гарантій.
  5. Інтеграція України до ЄС (теж через реформи) – в по дорозі перетворення її на інтегровану частину європейського і економічного, і безпекового співтовариства.

От на це зараз має витрачатися енергія і сили українських можновладців – в не на потужні потуги чи фото-саміти.