Масштабний корупційний скандал в оточенні Зеленського змушує зовсім інакше подивитися на мотиви та механізми запровадження «санкцій» щодо Петра Порошенка рішенням РНБОУ.
Саме ця команда людей – із власними тіньовими інтересами, залежностями та багаторічними зв’язками – ухвалювала рішення про санкції проти опозиції, проти Петра Порошенка.
Запроваджені під виглядом «захисту нацбезпеки», ці санкції сьогодні видаються не інструментом державної політики, а зброєю політичних репресій, покликаною відвернути увагу суспільства від корупційного болота, яке дедалі глибше поглинає оточення Зеленського.
Виходячи з оприлюднених НАБУ матеріалів розслідування, засідання РНБОУ більше схоже на збори «бек-офісу Міндича».
Герман Галущенко – міністр юстиції, перед тим енергетики, фігурант плівок, людина російського сенатора Деркача. Його коханка Світлана Гринчук – за дивним збігом теж у РНБО, керує міністерством енергетики, перед тим – екології. І третій голос – Рустем Умєров, який також «засвітився» на записах, де йшлося про закупівлі в Міноборони. І четвертий – керівник Держфінмоніторингу Пронін, який, щоправда, у бігах після явно незаконної ролі в «санкціях» проти Порошенка.
Тобто люди, прямо чи опосередковано пов’язані із фігурантом гучних корупційних справ Міндичем, сьогодні входять до складу Ради нацбезпеки.
А представники ДБР побираються у Міндича, забираючи собі «крихти» у вигляді 5% корупційних відкатів.
Не дивно, що ніяких «превентивних санкцій» щодо Міндича та інших фігурантів не було запроваджено, а СБУ та Фінмоніторинг вперто не бачили жодних порушень в реалізації системних схем з розкрадання міжнародної допомоги.
Не дивно, що Міндич та Цукерман спокійно виїхали за межі України.
І це лише один з епізодів одного з розслідувань, яке зараз здійснюють СБУ та САП. Можна лише здогадуватися – які ще шокуючі подробиці розкриються найближчим часом.
І тепер немає впевненості щодо інших учасників цього збіговиська. За ними тягнеться довгий шлейф скандалів та звинувачень у корупції.
РНБОУ, яке за Конституцією має бути механізмом колективного захисту держави, перетворилося на інструмент вибіркового переслідування та політичного піару.
Там, де мали б працювати інституції – працювали підкилимні домовленості, а там, де мала б бути стратегія – були особисті інтереси, пов’язані з масштабними потоками грошей.
Саме тому антиросійські санкції в руках цієї влади перетворилися на засіб боротьби не з ворогом, а з опонентами, тоді як реальні загрози – корупція у вищих ешелонах керівництва – залишалися недоторканними.
Скандал із Міндичем оголив те, про що роками говорили експерти й демократична опозиція: в Україні формується корупційна автократія.
Система, у якій санкції застосовують до тих, хто критично оцінює владу, і ніколи – до тих, хто фінансово чи політично пов’язаний із Банковою. І саме тому сьогодні особливо важливо добиватися повного, незалежного розслідування всіх корупційних епізодів.
Це неможливо без відставки фігурантів скандалів. І не по два міністри за раз – а шляхом недовіри і відставки всього уряду. І заміни його на професійний уряд, який не братиме трубку від єрмаків і міндичей Зеленського.