Багато країн – сусідів України, які нині є членами ЄС і НАТО, пройшли через своєрідний феномен.
Лідери і політичні сили, які домоглись фактичної незалежності або найбільше для неї зробили, проводили країну через вогонь і страждання. А коли на горизонті уже піднімалися обриси омріяної країни мрії – більшість суспільства втомлювалась чекати і йшла за солодкими обіцянками «простих» рішень.
Практично скрізь омани і примари розвіювались дуже швидко – і дорослі повертались, аби довершити почате. Часто, до речі, в коаліції із притомною частиною тих, хто обіцяв людям казку – але подорослішав від зіткнення з реальністю.
Так було б і в Україні. Аби не росія. Гірше того – аби не легковажіння загрозою з боку влади: скорочення оборонних програм, нехтування потребами армії тощо.
Взявши відповідальність за Україну, Зеленський і команда не змогли відповісти на виклики, які стояли перед країною.
Перевиборча програма В.Зеленського 2019 р. була написана максимально афористично, популістично та з мінімумом конкретних зобов’язань.
Жодної з «мрій», задекларованих на початку програми, за президентський термін не було досягнуто.
І справа навіть не у пандемії і повномасштабній війні. Бо до 2020 року нічого у діях влади не свідчило про покращення ситуації.
А невдалі та запізнілі дії під час пандемії, а найгірше – провалена підготовка до повномасштабного російського вторгнення коштувала життя тисячам і тисячам українців і руйнування – економіці.
Тепер Україна має виправляти ці наслідки. І не забути жодної дії чи бездіяльності сьогоднішньої влади, які до них призвели.