«Я не дуже люблю розмірковувати про глобальні речі».
З інтерв’ю В. Зеленського The New York Times рік тому
Для політологів і психіатрів участь Володимира Зеленського у саміті Східного партнерства у Брюсселі дасть багато матеріалу для висновків та узагальнень. В т.ч. числі щодо психологічного портрету чинного глави держави. Адже багато що про характер людини говорить її поведінка щодо інших людей. А якщо ці люди – лідери великих європейських держав – тим більше.
Стиль і лексикон президента під час безпосередніх контактів зі світовими лідерами сильно дисонує з його інтерв’ю та заявами для ЗМІ.
Майже в кожному своєму інтерв’ю для іноземних ЗМІ Зеленський критикує, шантажує, скаржиться чи ображається на західних партнерів України. Початок було покладено ще у відомій розмові з Трампом, якому новообраний президент України поскаржився на Меркель.
Ось і нещодавно у інтерв’ю газеті La Repubblica. І європейські лідери нічого не розуміють у ситуації в Україні, і Німеччина блокує постачання зброї, і зусиль Заходу не вистачає, і відразу після переговорів Путіна з Байденом напруга не зменшується, а європейські країни бояться економічного потенціалу України. І все це в одному невеликому за обсягом тексті. І це не єдине таке інтерв’ю.
У своєму інтерв’ю журналістам Agence France-Presse, Reuters та Associated Press. Розмова 14 червня 2021 р. Зеленський жалівся, що у відносинах з Заходом немає конкретики, Захід не хоче вирішувати проблему України, немає потужної підтримки, вимоги МВФ несправедливі.
«Для мене найбільша проблема – а де конкретика?», «Я вважаю, що в цьому напрямі вочевидь не вистачає конкретики», «Побоювання номер один – не буде конкретики», «Я дуже хочу від Президента США конкретики для України», «Якщо ми говоримо про ПДЧ в НАТО – я дуже хотів би отримати конкретику щодо того, “так” це чи “ні”» та ін. подібні пасажі.
Взагалі усе це інтерв’ю виглядало як якісь пацанячі «чисто конкретні базари» за гаражами в Кривому Розі, а не слова лідера європейської держави. Президент дозволяв собі недоречні жаргонні вислови, поблажливе поплескування по плечу стратегічних партнерів, безпідставне бахвальство і банальне резонерство. Але така стилістика шокує лише іноземних дипломатів. Виборці ж «найвеличнішого лідера сучасності» говорять з ним однією мовою.
У лютому 2021 року Зеленський в інтервю Axios, дистанційно «запитав» у президента США Байдена: «Містере Президенте, чому ми досі не в НАТО?». Потім у квітні 2021 року В.Зеленський зробив ще низку подібних заяв, як от в коментарі CNN: «Якщо вони (США) бачать Україну в НАТО — вони повинні сказати це прямо і зробити це. Не словами». На недавній прес-конференції Зеленський так сказав про добудову «Північного потоку-2»: «Я вважаю, що це (запуск «ПП-2») буде програш Сполучених Штатів Америки, я вважаю, що це буде програш особистий президента Байдена».
Наприкінці травня цього року, в інтерв’ю німецькому виданню Frankfurter Allgemeine Zeitung Володимир Зеленський заявив (і вже не вперше), що Німеччина могла би більше зробити для України.
«По-перше, я хочу сказати, що Ангела Меркель багато зробила для України. Це правда. І я їй дуже вдячний як українець. Ми хочемо більшого, і я від неї чекав більшого, особливо в Нормандському форматі. Ми вдячні за те, що у нас є, але я знаю, що Німеччина може більше. Тому що те, що вони роблять для нас, вони роблять для себе. Чому вони цього не розуміють – я не знаю… Німеччина не надала нам з початку війни ніякої зброї, ніякої військової допомоги», – сказав він. До цього в інтерв’ю Reuters, AP та AFP на питання «чи достатня підтримка України з боку Франції та Німеччини» президент відповів: «Ніколи не буде достатньою».
Німеччина, без сумніву, реалізовує політику, яка, можливо, не відповідає очікуванням Зеленського. Але це не є підставою для підліткових істерик, які влаштовує час від часу президент України. Принаймні, їх публічна демонстрація є ознакою слабкості та недалекоглядності, а не крутості («ознакою суб’єктності»), як її собі уявляє чинний очільник України.
І після цього Зеленський буде дивуватися, що Німеччина не погодила надання Україні зброї в рамках допомоги НАТО?
А от у Брюсселі та віч-на-віч з європейськими лідерами Зеленського все влаштовувало. Маючи змогу сказати у вічі всі претензії та образи, Зеленський обмежився загальними фразами.
Мовляв, Україна здобула повну підтримку всіх країн, присутніх на шостому саміті Східного партнерства у Брюсселі.
«Під час зустрічі з Еммануелем Макроном та Олафом Шольцем подякував за рішучу підтримку України».
«Наша розмова сьогодні була ґрунтовна, дружня, дуже тепла та відкрита».
Зеленський у Брюсселі мав би вимагати негайного застосування санкцій щодо Росії. Натомість він повернувся до України без жодних конкретних результатів, ніби погоджуючись з позицією, що загроза з боку Росії не надто серйозна, а війська на кордоні з Україною – лише засіб тиску на Європу та США.
Таким чином, результат візиту не надто оптимістичний: Україна отримала трохи і раніше обіцяних грошей від ЄС замість сигналів щодо перспективи членства та посилення санкцій проти Росії.
Можливо, тому що чинний президент не любить розмірковувати про глобальні речі.