Газета «Дзеркало тижня» опублікувала подробиці двох додаткових документів до міжурядової угоди про створення Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови – угоду про обмежене партнерство і статуту фонду цього партнерства.
Зміст цих подробиць пояснює, чому влада настільки утаємничувала цей процес, а Президент Зеленський опустився навіть до прямих погроз-закликів скасувати американські візи тим депутатам, які не підтримають ратифікацію.
Ключове питання – хто і яким чином управлятиме вище згаданим фондом – не було розкрито в міжурядовій угоді. Проте, згідно із угодою про обмежене партнерство, фондом управлятиме рада, в якій братиме участь рівна кількість представників – від України і від США.
А допомагати цій раді будуть чотири профільні комітети. І тут представництво вже не є рівним. У двох ключових комітетах – інвестиційному і адміністративному – більшість буде за американцями. Так, американська сторона домінуватиме в комітеті, який відповідатиме за інвестиційні рішення, і в комітеті, який відповідатиме за управління і адміністрування фондом.
У третьому – аудиторському комітеті, який відповідатиме за залучення сторонніх аудиторів та консультантів у т.ч. для оцінки внесків, представництво буде паритетним. І лише в комітеті з пошуку проектів, який відповідатиме за виявлення інвестиційних можливостей кількісно буде домінувати українська сторона.
Також, як повідомляє «Дзеркало тижня», є питання, які погоджують виключно менеджери від американської сторони, зокрема, це інвестиційні рішення, строки та обсяги будь-яких розподілів активів, проведення аудиту Партнерства, його інвестицій і доходів, визначення оціночної вартості будь-якого військового внеску США, затвердження будь-яких рекомендацій Інвестиційному, Адміністративному і Аудиторському комітетам.
За оцінкою «Дзеркала тижня», «загалом співпраця виглядатиме так: американці дають зброю (якщо дають). Ми ж за потенційно недоотриману бюджетом ренту створюємо фонд і підбираємо їм інвестиційні проєкти. Вони у них заходять (чи не заходять), але по пів року і ніхто інший не заходить. Перші десять років усі зароблені кошти реінвестуються в Україні (і це будуть дуже малі суми, адже мова про нові або «сплячі» ліцензії, де не було ані розвідки, ані видобутку). Далі гроші діляться і виводяться Штатами з України без оподаткування. Не найгірші вимоги, які ми бачили. Але і не найкращі. (…) А головне — ніяких гарантій безпеки в усьому «ресурсному» пакеті нема і близько».
Зрозуміло, що Україна, тим більше в умовах війни із значно більшим ворогом, не в стані диктувати свої умови найсильнішій країні світу – мало хто розраховував, що угода буде 100% рівноправною. Зрозуміло, що занадто довго тягнути час, у т.ч. між підписанням міжурядової угоди і уточнюючих їх документів, теж навряд чи б вдалося.
Але що найбільше вражає у цій всій ситуації – це наскільки Президент Зеленський і його «команда ефективних менеджерів» боїться власного народу, власного суспільства. Українці за три роки війни, бомбардувань, втрат рідних і близьких заслужили принайні на чесний діалог з владою. Зеленський міг чесно пояснити – це нам вдалося, а це нам не вдалося. Натомість, він вдався до приховування змісту двох важливих для країни, її економіки і безпеки документів, а також до примітивних погроз (щодо скасування американських віз).
І ще один момент: ще 8 квітня 2025 р. уряд виділив з резервного фонду держбюджету 113 млн. грн. на консультаційні послуги щодо укладення даних угод. Значну частину цих коштів отримали юридична компанія Hogan Lovells (США) та консалтингова компанія Rothschild & Co Middle East Limited (ОАЕ, материнська компанія – французька Rothschild & Co SCA). Зокрема, остання отримала 42,79 млн. грн. (або 900 тис. євро) – без проведення торгів – за «формування переговорних позицій України щодо укладання Угоди».
Консультаційні та юридичні послуги міжнародних компаній, дійсно, коштують багато. Питання не в цьому. Питання стосуються радше результату цієї роботи – по-перше, чи задоволена Україна як замовник цих робіт результатом – підписаними документами. І, по-друге, якщо кваліфікації спеціалістів і керівників профільних міністерств – МЗС, Мінекономіки, Мінюсту – не вистачає, щоб сформувати переговірні позиції України – навіщо нам тоді такі спеціалісти і керівники?
Свого часу влада звинуватила і довго тягала по судах екс-главу «Нафтогазу» Андрія Коболєва за те, що він виписав собі і керівництву компанії багатомільйонні премії. Але там принаймні йшлося про 4,6 млрд. доларів виграної судової суперечки із «Газпромом». А згадані підписані документи з США навряд чи хтось ризикне назвати перемогою.