Тим часом внесений урядом мобілізаційний законопроект 10449 містить чимало сумнівних змін до законодавства, які можуть створити більше проблем, аніж вирішити.
Зокрема законопроектом передбачається обов’язкове створення громадянами електронного кабінету та оновлення в ньому військово-облікових даних. Туди ж передбачена можливість надсилання вимоги про явку в ТЦК.
- Проте не зрозуміло, як контролюватиметься обов’язок створення та регулярної перевірки такого електронного кабінету. У результаті норма з великою імовірністю просто не працюватиме, але мільйони українців можуть потрапити у перелік порушників законодавства.
Водночас законопроектом пропонується застосування санкцій проти громадян, аж до спроб затримання, адміністративного арешту, блокування рахунків, тощо у випадках, коли відсутня впевненість у тому, що вони свідомо вчинили те чи інше порушення.
- Зокрема, згідно із внесеним урядом проектом закону, не потребують жодного доведення факт доведення до громадян повідомлення про необхідність явки до ТЦК. Адже днем вручення повідомлення про застосування санкцій у відповідь на невиконання вимоги ТЦК буде вважатися «день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про неможливість вручення вимоги особі з інших причин за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи» або навіть «день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про неможливість вручення вимоги особі за адресою місця проживання, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси».
Хоча процедура звернення ТЦК до адмінсуду (нова ст. 283-2 Кодексу адміністративного судочинства) виглядає більш цивілізованою і не настільки незаконною, як відповідні новелли законопроекту №10378, утім нова стаття (а саме п.6 ст. 283-2) вимагає від адміністративних судів приймати рішення по суті протягом 15 днів з дня відкриття провадження.
- Цей же пункт дає можливість судам розглядати заяву ТЦК в режимі письмового провадження. Відтак існує ризик, що адмінсуди будуть завалені зверненнями від ТЦК і вимушено перетворяться на «машину із штампування» обмежень – у т.ч. на майнові права значної частини громадян України.
Водночас закладені у законопроекті норми щодо обмежень на користування рахунками можуть викликати негативний вплив на фінансовий сектор країни. Напередодні введення закону в дію може розпочатися масове виведення коштів з банківських рахунків.
Згідно із прикінцевими і перехідними положеннями законопроекту, «громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов’язані протягом 60 (у законопроекті №10378 було 30) днів уточнити адресу проживання, номер контактного телефону, електронну пошту та інші військово-облікові дані: у разі перебування на території України – шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання або до центру надання адміністративних послуг; у разі перебування за кордоном – шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку; незалежно від місця перебування – в електронному кабінеті призовника, військовозобов’язаного, резервіста».
- Але, якщо людина перебуває за кордоном і телефонує, згідно із даною нормою, до свого ТЦК аби уточнити свої контактні дані. Яким чином взагалі довести, що факт такого дзвінка був і що дані уточнено?
Новим законопроектом передбачається запровадження звання «рекрут», яке матимуть зокрема особи призвані за мобілізацією на час підготовки у навчальних військових частинах. Вони у законопроекті згадуються разом із тими, хто проходить базову військову службу та «випробування» для служби на контракті.
- Виокремлення такої категорії викликає питання чи будуть вони на час підготовки отримувати бодай мінімальне грошове забезпечення в розмірі 20 тис грн. Від чого безпосередньо залежить їх здатність забезпечувати власні родини. Адже без забезпечення такої можливості мобілізації буде завдано чергового удару.
Щодо базової військової служби, то змінами до статті 15 закону «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачене право громадян обирати, коли саме її проходити у період з 18 до 25 років, але не пізніше, коли їм виповниться 24. Проте у статті 17 цього ж закону зазначається, що ця норма не діє на час військового стану.
- Усе це створює загрозу використання відповідної правої колізії для примусу до проходження громадянами базової військової служби відразу після того, як вони досягнуть віку 18 років із подальшим зарахуванням у запас та взяттям на облік уже в статусі військовозобов’язаних. А відтак виникатимуть підстави для їх подальшої мобілізації.
У новій версії мобілізаційного законопроекту автори відмовилися від намірів мобілізації інвалідів, проте водночас скасовується поняття «обмежено придатний». Особи можуть бути лише придатні, непридатні чи тимчасово не придатні із переоглядом через 6-12 місяців.
- Однак таке рішення ставить більше питань, аніж дає відповідей щодо ефективності та якості поповнення для української армії. Адже наразі усі обмежено придатні залучаються для несення військової служби в тилових частинах.
- Якщо ці особи стануть непридатними, то це зменшить мобілізаційний потенціал для поповнення таких частин. Якщо ж вони усупереч наявним хворобам та фізичним вадам будуть визнані придатними, то це призведе до зростання у бойових частинах кількості людей, які за станом здоров’я наразі визнаються нездатними ефективно виконувати завдання. А відтак загрожуватиме підривом боєздатності ЗСУ.
Без достатнього обґрунтування та ігноруючи долю вразливих верств населення виключена норма звільнення від призову для тих, у кого дружина (чоловік), чи батьки мають інвалідність I або II групи за умови, що такі особи не мають інших працездатних осіб.
У запропонованому урядом законопроекті на місцеві органи влади покладаються функції, які вони згідно зі своїм функціоналом та повноваження не можуть виконувати – наприклад «забезпечити прибуття» громадян для мобілізації. Адже не можуть вживати заходів примусу.
- Натомість існує загроза використання такої норми для перекладання відповідальності за невиконання планів із мобілізації на органи місцевого самоврядування. Без реального вирішення проблем.
Влада мала би не провокувати збурення у суспільстві, закладаючи сумнівні до виконання чи неефективні з точки зору посилення оборонного потенціалу України норми, а внести законопроект, який би зробив країну сильнішою. І зробити це має Глава держави і Верховний головнокомандувач, як і передбачено конституційними повноваженнями. Якщо він, звісно, все ще здатний їх виконувати.